У жовтні минулого року Верховна Рада знову продовжила мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, що діє в Україні з 2001 року. Тоді прем'єр Гройсман мало не бив себе в груди, запевняючи депутатів і їхніх виборців, що мораторій може бути знятий лише «після широкого обговорення і створення ефективної моделі ринку землі». Але не минуло й півроку, як затримка чергового траншу від МВФ змусило уряд укласти з Фондом пакт, пообіцявши легалізувати продаж землі з 1 січня 2018 року. Без всякого широкого обговорення, можна навіть сказати сепаратно.

До кінця травня нинішнього 2017 року уряд має вмовити (або примусити) парламент прийняти відповідні зміни в законодавстві. Якщо йому це не вдасться, то МВФ заморозить наступний транш в розмірі 1,6 мільярда доларів. А без нього держава не зможе розрахуватися ні за відсотками зовнішніх кредитів того ж МВФ, ні з величезним внутрішнім боргом по облігаціях державних позик 2012-2016 р.р. перевищує сто мільярдів гривень! «Кинути» ж власників облігацій, якими в основному є українські олігархи, для уряду так само неможливо, як і обдурити західних кредиторів. І Києву доводиться вибирати між дефолтом і розпродажем останнього ресурсу України.

Земля вже в руках іноземців

Основний аргумент противників вільного ринку землі, як відомо, полягає в побоюванні скупки ділянок іноземними компаніями. Аргумент досить старий, ще з 90-х років, вперше сформульований комуністами і соціалістами, що не заважає сьогодні розмахувати ним націонал-патріотам. Наскільки ж ці побоювання виправдані?

У порівнянні з 90-ми ситуація в українській економіці давно змінилася. У 90-е українців лякали іноземними компаніями, їх дійсно не пускали в країну, і створювали пільгові умови для українських олігархів (вітчізняніх віробніків), які за безцінь скуповували заводи, створювали свої банки, і прибирали до рук сотні тисяч гектарів землі. Благо стати розпорядником навіть сільськогосподарської землі в Україні не складно, і мораторій цьому не перешкода: її просто можна взяти в довгострокову оренду. Точніше, в суборенду: окремі фірми орендують землю у селян (спеціалізуюся на цьому), а потім здають її в оренду агрохолдингам. Зазвичай ці фірми і холдинги належать одному і тому ж власнику.

А ось в приблизно з 2006-2007 року українські олігархи почали захоплено продавати свої компанії і банки іноземцям: коли цілком, а коли розміщуючи окремі пакет акцій на західних біржах. Тут слід підкреслити, що мова йде не про афери, коли українські олігархи просто переписували свої підприємства на свої ж іноземні фірми (австрійські, ірландські, британські, кіпрські), а саме про їх продаж справжнім іноземним компаніям або фізичним особам.

У їх числі і сільськогосподарські компанії: наприклад, найбільший український агрохолдинг «Кернел» юридично належить люксембурзької фірмі «Kernel Holding SA», акції якої вільно продаються на європейських біржах, і яким олігарх Андрій Веревський в свою чергу володіє через «Namsen LTD» та ще ряд іноземних фірм. Але в Україні є і чисто іноземні агрохолдинги, такі як американський «Ukrainian Growth Fund» (UGF) або російський «Українські аграрні інвестиції». Тобто компанії з іноземним капіталом вже давно працюють на українській землі, вирощуючи тут соняшник і пшеницю на експорт. Плюси і мінуси цього ви можете оцінити самі.

Скажемо більше: акції українських агрохолдингів будуть продаватися на західних біржах і надалі, якщо тільки Київ не захоче будувати свій власний капіталізм в окремо взятій, ізольованій від усього світу країні. А тепер уловите думка: якщо українські закони забороняють іноземцям володіти українською землею, то це означає, що велика частина працюючих в Україні агрохолдингів не зможуть стати її власниками. Тому що ці холдинги або записані на іноземні фірми, в тому числі офшорні (і мають пільги іноземних інвесторів), або вони частково належать іноземцям.

Але не треба думати, що власники агрохолдингів заплачуть в образі на несправедливі українські закони - адже вони давно навчилися їх обходити. По-перше, їм нічого не варто зареєструвати в Україні стовідсотково українську фірму, яка купити необхідну кількість землі - а потім здаватиме її в оренду холдингу. Цілком ймовірно, що такими фірмами можуть стати ті, хто вже сьогодні орендує цю землю. А по-друге, можна трохи поправити закон так, що під визначення «іноземна фірма" не потрапляє підприємство, зареєстроване в Україні. Тобто, наприклад, «Kernel Holding SA» - це іноземна фірма, а ось її дитя холдинг «Кернел» - це вже українська.

Земля - всього лише товар

Судячи з реакції українських аграрних олігархів, які в цілому не схвалюють зняття мораторію, вони поки що не зацікавлені в безпосередньому володінні землею - оскільки спокійно користуються нею на правах оренди. До речі, середня вартість оренди у безпосереднього власника, тобто українського селянина - всього 37 доларів в рік за гектар. Навіщо ж олігархам платити більше?

Цілком ймовірно, що спонсоруються ними політики влаштують в Раді блокування прийняття необхідних для цього законів, потрясаючи вилами і кидаючись в представників уряду пригорщами чорнозему. У цьому весь абсурд української політики - коли лобісти іноземних компаній будуть виступати проти продажу землі іноземним кропані!

Однак за всім цим шумом, за гаслами про рідну землю, працьовитих селян і іноземних інвесторів, ховається проста істина, яку чомусь ніхто не хоче озвучити. А полягає вона в наступному: зараз українська земля це лише невідчужуване засіб виробництва, а її хочуть зробити так само товаром і заставним майном.

У першому варіанті українська земля влаштовує тих, хто на ній вже працює з прибутком сьогодні - оскільки їм немає інтересу викуповувати її, несучи зайві і величезні витрати. Наприклад, того ж «Кернелу» для викупу 400 тисяч гектарів землі, яку він сьогодні просто орендує, знадобиться 520 мільйонів доларів - якщо купувати її по східноєвропейської ціною в 1300 $ за гектар (Росія, Прибалтика). Ну а якщо уявити, що земля в Україні буде коштувати як в Польщі (10 тисяч) або Німеччині (16 тисяч доларів за гектар), то Андрію Веревському доведеться викласти від 4 до 6 мільярдів доларів! Воно йому треба? Але ж зараз «Кернел» купує у російського олігарха Михайла Прохорова (група "Онексім") холдинг «Українські аграрні інвестиції» з його 260 тисячами гектарами орендованої землі. Не будь вона орендована, скільки б довелося додатково викласти за неї Веревському?

Незважаючи на все багатство українських олігархів, у них немає стільки грошей, щоб купувати українську землю навіть за досить скромним східноєвропейським цінами, і вже поготів вони не стануть брати її за цінами Євросоюзу. Тому мрії про те, що українські селяни неймовірно розбагатіють, продаючи свої паї по 10-15 тисяч за гектар (деякі мріють і про 25-30 тисячах), залишаться тільки мріями - яким не судилося збутися. За оцінками осудних (які не схильні до фантазій) аналітиків, максимальна вартість гектара української ріллі може скласти 3-5 тисяч доларів, але тільки за умови виходу української економіки з тривалої кризи і введення нових сільськогосподарських технологій, що підвищують продуктивність землі. А це станеться явно не в 2018 році! Поки ж українська земля вже має свою вартість - це ціна, за якою паї викупляє держава, і в середньому вона становить близько 1000 доларів за гектар (див. Діаграму за 2015-2016 р.р.). На ринку, якщо він таки відкриється, за неї дадуть максимум на 20-30% більше.

Ну а тепер найголовніше питання: так хто ж насправді лобіює перетворення української землі в товар? Агрохолдингам це не потрібно, вони прекрасно справляються з орендованою землею і не хочуть витрачатися на її покупку. Звичайно, існує думка, що земля - ​​це хороше вкладення, і що українські олігархи юрбою повалять скуповувати землю, щоб вкласти в неї свої капітали, а агрохолдингам буде взагалі зручно вкладати гроші в покупку власної орендованої землі. Однак ця думка помилкова, і ось чому: вкладення грошей в покупку землі, вартість якої не виросте в доступному для огляду майбутньому, і дохід з оренди якої ледь покриває земельний податок - це дуже погане вкладення.

Якби олігархи вкладалися в такі підприємства, то вони ніколи не стали б олігархами. Вигідно вкладати гроші в землю в Нідерландах і Великобританії, де її вартість дозволяє заробляти на коливаннях цін або здачі в оренду. Але це не вигідно в Україні, де земля коштує копійки, а економічне і політичне майбутнє держави приховано диму кризи і конфлікту.

Фермерам? Якщо їм мало своєї землі, вони можуть задешево взяти в оренду сусідську. Ну а казки про те, що український селянин зможе закласти свою ділянку в банку за кредит або продати зайві гектари, щоб придбати сільгосптехніку і вибудувати зерносховище і корівник, просто смішні! При середньому розміру паю в 3,62 гектара на одну людину, вартість якого не перевищить 5 тисяч доларів, на який кредит зможе розраховувати сім'я українських селян з 4 чоловік? Максимум 10 тисяч доларів. На трактор з причепом вистачить, на цеглу для госпбудівель вже немає. З такою економікою переважна більшість початківців фермерів розориться вже в перші два роки.

Вб'є реформа українське село?

На це питання, на жаль, можна відповісти однозначно - так! І виною тому не олігархи, не криза, і не гібридна війна Путіна. Справа в тому, що саме українське село - це архаїзм навіть не 19, а 17-18 століть, воно просто не вписуються в економіку 21 століття. Поселенню фермерів більш відповідає український хутір, ну а працівникам великих агропідприємств зручніше жити в більш компактних селищах з усіма зручностями (типу американських містечок), де не потрібно взимку бігати «до вітру» в сортир в кінці городу, а до найближчого продмагу їхати три автобусні зупинки . Але ці зміни очікують українське село в дуже далекому майбутньому, та й то в разі сприятливого розвитку економіки.

Поки ж земельна реформа в українському селі призведе лише до масового продажу земельних паїв за «ринковою» ціною, тобто 1100-1300 доларів за гектар - і це ще буде її оптимальний розвиток, якщо на землю дійсно виникне попит. Але якщо агрохолдинги і крупні фермери, які є основними потенційними покупцями землі, проявлять скептицизм, то і її «ринкова» ціна не перевищить тієї тисячі доларів, яку зараз дає за землю держава.

Так що отриманих за сімейний пай грошей на квартиру в Києві не вистачить, в кращому випадку - на непогану «троячку» в райцентрі. Або на нову іномарку. Або ж гроші витратять на опалення та утеплення свого сільського будинку. Власне, на цьому і завершиться земельна реформа для більшості українських селян. Погодьтеся, не найгірший варіант: в 90-е приватизаційні сертифікати продавали скупникам за 17 гривень.

Але чиї ж інтереси так старанно лобіює МВФ, домагаючись від України скасування мораторію на продаж землі? Раніше вважалося, що це інтереси транснаціональних корпорацій, в першу чергу балующихся генно-модифікованими організмами - колись цим переконливо лякала українців Наталія Вітренко. Однак ніщо не заважало цим корпораціям вже давно прийти в Україну, взяти в оренду скільки потрібно землі, і вирощувати на ній свою диявольську ГМО кукурудзу.

Здається, що МВФ лобіює лише інтереси західних фінансових інститутів (в тому числі свої), для яких українська земля - ​​це всього лише товар і заставне майно. МВФ розраховує, що відкриття ринку землі в Україні автоматично включить стоÐ