У Запорізькому перинатальному центрі у подружжя Пчолкіну з'явилися на світ чудові малюки

Що б ви в першу чергу подумали, дізнавшись про майбутню появу трійні в сім'ї? Швидше за все: «Аби дітки були здорові!» Саме таке потрійне щастя привалило 28-річним подружжю Максиму і Ельмаз Пчолкіну з Мелітополя Запорізької області. Батьки задоволені, адже в відповідальний момент майбутня матуся перебувала в медустанові, оснащеному новітнім обладнанням, і під наглядом фахівців, а тому все пройшло благополучно. Будинки появи маленьких сестричок чекає чотирирічний Еміль, якому спочатку тато з мамою планували «подарувати» братика або сестричку.

У просторій і затишній палаті колишнього пологового будинку № 5, який рік тому після серйозної реконструкції перетворився в сучасний обласний перинатальний центр, Ельмаз Пчелкина знаходиться разом з чоловіком і доньками. Дітки лежать в кювезі на підігріває матрацик, а спеціальна апаратура за допомогою датчиків контролює їх температуру і дихання. Новонароджені мають непоганий для трійні вага 2350, 2310 і 2090 грамів. Та й зростанням їх Господь не обділив: дві крихти по 45 сантиметрів, а одна - 47!

- Я за час вагітності набрала 17 кілограмів, - уточнює Ельмаз, зупиняючись біля дочок.

- Знаю, що ви з чоловіком навчалися в одному вузі; хто на кого першим око поклав?

- Напевно, наша симпатія один до одного виникла одночасно, - глянувши на дружину, говорить Максим. - Не дивлячись на те що Мелітопольський педагогічний університет в місті вважається «вузом наречених» через переважання в ньому дівчат, я свою «половинку» вибирав два роки. У Ельмаз мені сподобалися і характер, і зовнішність.

- Спочатку ми просто дружили, а потім вже виникли і почуття, - доповнює молода жінка. - Одружилися п'ять років тому.

Максим - корінний мелітополець, а ось Ельмаз Абкадирова приїхала сюди на навчання з Стрілецького, що на Арабатській стрілці. У виборі вузу вирішальну роль зіграли батьки, віддавши перевагу місту на материку, а не в Сімферополі, де на той момент траплялися сутички національного характеру за участю скінхедів.

За освітою Ельмаз - хімік-біолог, працює лаборантом в Таврійському агротехнологічному університеті на кафедрі хіміобіотехнологіі. А у Максима педагогічна кар'єра завершилася на рівні бакалавра: щоб утримувати сім'ю, йому довелося шукати роботу не з зарплатою початківця педагога. Тому зайнявся приватним підприємництвом. Однак зараз попиту на послуги немає. Втім, в даний момент його допомогу все одно потрібніше тут.

Багатоплідна вагітність дісталася парі, швидше за все, по лінії Ельмаз: у двоюрідного брата її мами є близнюки.

- Синові ми дали інтернаціональне ім'я, - пояснює Ельмаз. - Взагалі-то він більше схожий на мене, тільки світленький і очі у нього сіро-блакитні. І малятка на братика схожі. Точніше, перша і третя - Аміна і Аліса - схожі між собою, а Діана інша. Мені здається, що в ній більше рис Максима.

- А як вибирали імена дівчаткам?

- Спочатку був величезний список імен, який поступово скорочували. У підсумку залишили тільки чотири вподобаних. А потім вже визначали - який доньці яке з них підходить.

Національний колорит у родині Пчолкіну присутній: як відомо, шлях до серця чоловіка лежить через шлунок, а страви кримськотатарської кухні такі апетитні! Ельмаз балує домашніх пловом і чебуреками, готує манти і ханум. А Макс, за його власним визнанням, пробує навчитися татарським танців і дуже вражений національними традиціями, побаченими на кримськотатарських весіллях. Ось тільки в «однушки», де проживає молода пара, тепер буде не до танців.

- Перший час малятка втрьох можуть поміститися в одному ліжечку, а що робити, коли трохи підростуть? - турбується глава сім'ї. - Самостійно купити двокімнатну квартиру ми не можемо. І дуже сумніваємося, що міська влада нам допоможе з житлоплощею. Що говорити про квартиру - поки навіть коляску для трійні не виходить знайти! Добре хоч, дещо з дитячого «спадщини» залишилося від старшої дитини.

Молода мама розповідає, що вагітність протікала спокійно, хоча і довелося довгий час перебувати на збереженні. Хотілося то свіжого помидорчика, то цитрусових, то м'яса, а іноді доньки «просили» солоденького, наприклад тортика. Перше ультразвукове дослідження довелося пройти на п'ятому тижні вагітності, тоді і сказали, що діток буде троє.

- Щоб зняти шок від такої звістки, лікар жартома поцікавився: «Може, там четвертого пошукати?» - каже Ельмаз. - «Ні, ні, не треба!» - злякалася я.

Максим під час УЗД знаходився в коридорі, і коли Ельмаз вийшла, то жестом показала йому трійню.

- Відразу незрозуміло було: чи варто, сміється і показує три піднятих вгору пальця, - згадує Максим. - Я перепитав, каже: «Трійня!» Ну, трійня, так трійня. А то, що у нас будуть дочки, дізналися вже на 12-му тижні вагітності.

- Раніше в допомогу мамам трійнят місцеве медустанову виділяла няню. Тепер такого немає. Хто буде вам допомагати, Ельмаз?

- Максим і наші мами по черзі (вони ще працюють). Синок по телефону теж пообіцяв допомагати. Дуже чекає і сумує. Ми заздалегідь привчали його любити сестричок, він з садка приходив - гладив мамин животик, цілував його, сестричкам передавав привіт.

- Як дітки себе вели до народження?

- Дві донечки весь час крутилися, бешкетували, а третя вела себе спокійно. Не знаю, як їм там вистачало місця? ..

- З 2009 року в нашому п'ятому пологовому будинку, а потім перинатальному центрі, народилося дев'ять трійнят, - розповідає головний лікар комунального закладу «Обласний перинатальний центр» Запорізької облради Олександр Кирилюк (на фото). - У п'яти випадках дітей приймав я. Проводив операцію і на цей раз, вона пройшла благополучно. Мама перебувала у свідомості, все чула, відразу побачила своїх малюків. А взагалі, у нас тоді видався дуже насичений трудовий день, брали також дві двійні.

Зараз новонароджені трійнята на другому етапі виходжування. Коли дітки наберуть вагу в межах 2500 грамів, будемо виписувати їх додому.

- Ваш перинатальний центр відкрився рівно рік тому ...

- Всього таких центрів в Україні 12, наш - останній, який був відкритий в рамках національного проекту «Нове життя». Ми приймаємо передчасні пологи, в терміни вагітності 22-34 тижні, - пояснює Олександр Кирилюк. - Через дитячу реанімацію у нас пройшло близько 600 новонароджених, причому 82 відсотки - група так званих недоношених дітей. Я дуже вдячний невеликому колективу дитячої реанімації та інтенсивної терапії новонароджених, які займаються виходжування та лікуванням цієї категорії дітей.

- А з яким найменшим вагою народжувалися немовлята?

- Вижили дітки з вагою і 600 грамів, і 700 ... Я недавно був в Лондоні на міжнародному конгресі з неонатології, з виходжування таких дітей. І мені не соромно за наш перинатальний центр, за свій колектив, за компетентність співробітників, за ті умови, в яких перебувають новонароджені і мами. Коли ми вступили в стадію реконструкції, то побували у колег, врахували їх помилки. І обладнання вибирали найкраще на той момент. Дуже вдячні Фонду Віктора Пінчука, який багато уваги приділяє медицині і в плані оснащення, і, найголовніше, регулярного навчання співробітників, особливо дитячої реанімації.

- Серед ваших пацієнток є тимчасові переселенці з Донбасу?

- Так, в зв'язку з сумними подіями на сході України у нас великий потік вагітних жінок з цього регіону. На сьогоднішній день зареєстровано 194 біженки, 138 жінок вже народили.

Фото автора з архіву Олександра Кирилюка

Читайте нас в Telegram-каналі , Facebook і Twitter