Досить часто батько або мати дитини не надають одна одній згоду на вивезення дитини за кордон через виникнення між ними сімейних конфліктів і непорозумінь. У той же час така поведінка не є підставою для позбавлення дитини можливості відвідати іншу країну.
На сьогодні єдиним способом вирішення зазначеної конфліктної ситуації є отримання рішення суду про надання дозволу на виїзд дитини за кордон за відсутності згоди одного з батьків.
Загальні положення законодавства України щодо виїзду дітей за межі України
Положенням частини 3 статті 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними.
Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі (підпункт 1 пункту 4 Правил).
Тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України має відбуватися лише за погодженням з іншим батьком, оскільки такий переїзд тягне за собою зміну режиму спілкування дитини з іншим батьком, порядку його участі у вихованні дитини, звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, впливає на його подальшу життя, розвиток і виховання.
Виїзд дитини з України на підставі рішення суду
При відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Так, відповідно до положень підпункту 2 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків здійснюється без нотаріально завіреної згоди іншого з батьків за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, який набрав чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення , судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Положеннями Сімейного кодексу України, зокрема статтями 141, 150, 155, передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Отже, законодавством України забороняються будь-які зловживання своїми батьківськими правами по відношенню до дитини, а батьківське виховання і турботу про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток має здійснюватися виключно в її інтересах.
Саме необгрунтована і безпідставна відмова одного з батьків у наданні згоди на вивезення дитини за кордон, здійснена всупереч інтересам дитини, є підставою для звернення до суду для вирішення питання про надання дозволу на виїзд дитини за кордон за відсутності згоди одного з батьків.
Аналіз судової практики
З аналізу судової практики випливає, що встановивши необгрунтовану і необгрунтована відмова одного з батьків у наданні дозволу, суд дає дозвіл іншому з батьків на вивіз дитини за кордон у випадку, якщо подорож (поїздка) здійснюється з метою оздоровлення та лікування дитини, зустрічі і спілкуванні дитини з родичами, розвитку культурного та освітнього виховання дитини, стимулювання вивчення іноземних мов та підготовки дитини до самостійного життя. Зазначений перелік випадків не є вичерпним. При вирішенні питання про надання дозволу одного з батьків на вивіз дитини за кордон суди повинні діяти виключно в інтересах дитини.
Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.07.2017 у справі № 757/64466/16-ц залишено в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які прийшли до правильних висновків про те, що задоволення позову матері дитини про надання дозволу на виїзд дитини за кордон (в Сполучені Штати Америки, Республіки Австралія) без згоди батька здійснюється в інтересах дитини, потребує лікування за кордоном, оскільки захворювання дитини не лікується в Україні, і надання ра рішення не позбавляє батьк фактичного спілкування з дитиною.
Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.08.2017 у справі № 372/1459/16-ц було скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов матері про надання дозволу на виїзд дитини за кордон (в Російській Федерації) з метою духовного та морального розвитку дитини, знайомства з іноземною культурою, відвідування визначних пам'яток природи, архітектури та установ дитячого дозвілля. Судом касаційної інстанції встановлено, що рішення суду першої інстанції прийнято виключно в інтересах малолітньої дитини. Доводи батька, який заперечував проти виїзду дитини за кордон, про те, що існує реальна небезпека неповернення дитини в Україну в силу працевлаштування колишньої дружини і прийняття його на облік в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження.
Згідно з текстом постанови Апеляційного суду. Києва від 21.06.2017 по справі № 756/15066/16-ц залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов батька дитини про надання дозволу на виїзд дітей за кордон (в Республіки Болгарії і арабської Республіки Єгипет) без згоди матері. Судами обох інстанцій встановлено, що батьки дітей на час вирішення спору районним судом перебували в процесі розлучення і проживали окремо. Спільний відпочинок дочок з батьком, який проживає окремо від них, буде проявом батьківської любові і турботи, послужить забезпеченню позитивного клімату у відносинах дітей з батьком для зниження їх тривожності і емоційної напруги, тому поїздка дітей за кордон з батьком відповідає інтересам дітей і принципам справедливості, сумлінності і розумності сімейних відносин.
Ухвалою Апеляційного суду. Києва від 05.07.2017 по справі № 752/19 490/16-ц залишено в силі рішення суду першої інстанції, згідно з яким надано дозвіл матері на виїзд дитини за кордон (в Республіки Франції) без згоди батька. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надання судового дозволу на виготовлення проїзних документів і вивезення дитини за межі країни, щоб відвідати Діснейленд в місті Парижі Республіки Франції, буде відповідати інтересам дитини, сприяти її розвитку і вихованню, а відмова батька в наданні такого дозволу є безпідставною.
Однією з важливих підстав для задоволення судом позову при вирішенні такої категорії справ є вказівка в позовній заяві країни, в яку повинен виїхати дитина, загальний термін надання такого дозволу, часового проміжку перебування дитини в іноземній державі, і надання суду доказів відмови батька або матері в наданні згоди на виїзд дитини за кордон.
Так, постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 у справі 628/1973/16-ц була підтверджена правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог матері про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, оскільки, заявляючи вимоги про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, вона не визначила загальний термін надання такого дозволу, не вказала часового проміжку перебування дитини в іноз ному державі. Судом встановлено, що при таких обставинах виїзд дитини за кордон фактично позбавить її батька можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Згідно з текстом постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.06.2017 у справі № 783/14/15-ц судом касаційної інстанції було залишено в силі рішення суду апеляційної інстанції, яким було відмовлено в задоволенні позову матері дитини про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька. Судом касаційної інстанції встановлено правомірність висновку суду апеляційної інстанції, в разі відсутності згоди одного з батьків, питання про виїзд неповнолітньої дитини за кордон вирішується судом за позовом другого з батьків із з'ясуванням питання про країну виїзду, терміну і мети виїзду. У цій суперечці мати дитини, звертаючись до суду з позовом, ставила питання про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини до 36 країн без визначення конкретного терміну і періоду такого виїзду, без визначення його початку і закінчення. Задоволення таких вимог і надання такого дозволу матері позбавить можливості батька бути обізнаним про виїзд його дитини за межі України і про термін і мету поїздки. Крім цього, судом було звернуто увагу, що в матеріалах судової справи були відсутні докази відмови батька про надання дозволу на виїзд дитини за кордон і звернення матері до батька з приводу надання нотаріально засвідченого клопотання про оформлення проїзного документа дитини.
Аналізуючи судові рішення з приводу даного питання, доказами в підтвердження відмови батька або матері про надання дозволу на виїзд дитини за кордон можуть бути листи одного з батьків з проханням про надання такого дозволу і поштові чеки про їх відправлення, відповіді на такі листи. Підтверджувати безпідставна відмова в наданні дозволу на виїзд дитини за кордон одним з батьків може відсутність відповідей на звернення другого з батьків про надання такого дозволу, не появи в установлений в листі час в нотаріальні органи з приводу оформлення нотаріально посвідченої заяви про надання згоди на виїзд спільної дитини в іноземну країну.
На підтвердження мети поїздки дитини за кордон до суду необхідно подати документи (письмові докази), які будуть підтверджувати дійсність намірів такої поїздки, і що вона буде в інтересах дитини.
Такими документами можуть бути: квитки довідка про бронювання квитків; документи, що підтверджують бронювання місць в готелі на час перебування в іншій країні; довідка про доходи, що підтверджує фінансову спроможність батьків забезпечити відпочинок (поїздку) дитини; документи, що підтверджують родинні зв'язки з особами, до яких повинен приїхати дитини з метою сімейного спілкування та відпочинку; довідка з медичної установи про те, що дитина перебуває на обліку у лікарів як така, постійно хворіє і потребує щорічного оздоровлення або відновного лікування за кордоном довідка з закладу освіту про те, що дитина поглиблено вивчає іноземну мову тощо.
Надання судового дозволу на виїзд дитини за кордон з метою постійного проживання
Слід зауважити, що як вже зазначалося вище, дозвіл на виїзд дитини за межі України у супроводі одного з батьків при відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути надано на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку і закінчення. Законодавством України не передбачено надання судового дозволу на виїзд дитини за кордон з метою його постійного проживання в іншій державі без згоди та супроводу батька і матері. Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 235/139/16-ц надання такого дозволу суперечить чинному законодавству, визначає рівність прав і обов'язків батьків щодо виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості приймати участь у її вихованні і можливості спілкування з нею.
Автор: Олена Доманчук , Адвокат, керівник практики Приватні Клієнті в KPD Consulting Law Firm.
Інші публікації Олени Доманчук
Звертаємо Рамус Шановний чітачів, что ми у коментарях до статті НЕ Надаємо юридичних консультацій относительно вирішенню конкретних СИТУАЦІЙ. Если вам необхідна наша практична допомога, скорістайтесь Розділом ПОСЛУГИ.
Оцініть змістовність та корисність статті
(3
голосів, середня оцінка: 5,00 з 5)