15 вересня 2015 р.

Суб'єкти господарювання Республіки Білорусь всe активніше звертаються до арбітражу як альтернативного способу вирішення спорів. Однак на стадії укладання договору складно спрогнозувати подальшу долю арбітражного угоди, оскільки на момент виникнення спору обставини можуть бути зовсім іншими.

Прикладом такої ситуації може стати знаходження потенційного позивача в процедурі банкрутства. В цьому випадку виникає ряд питань, пов'язаних з арбітрабельності спору і можливість втілення раніше укладеної арбітражної угоди. Розглянемо, як вирішувалися ці питання в одній із справ.

Фактичні обставини справи

Резиденти Республіки Білорусь уклали договір будівельного підряду, в якому визначили, що суперечка в разі неможливості вирішити його в позасудовому порядку передається на вирішення Міжнародного арбітражного суду при Білоруській торгово-промисловій палаті (далі - МАС при БелТПП).

Позивач, перебуваючи в процедурі банкрутства (конкурсне виробництво), подав позов про стягнення з відповідача заборгованості за договором в економічний суд міста Мінська. Відповідач клопотав про залишення позовної заяви без розгляду та про передачу спору в МАС при БелТПП.

позиція позивача

Позивач стверджував, що втратив можливість для звернення до МАС при БелТПП через відсутність грошових коштів і неможливості в зв'язку з цим сплатити арбітражний збір.

В обгрунтування своєї позиції позивач посилався на подачу позову до відповідача в МАС при БелТПП до звернення до державного суду; виставлену рахунок-фактуру на передоплату арбітражного збору; відсутність на розрахунковому рахунку грошових коштів, достатніх для сплати зазначеного збору; відмова комітету кредиторів виділити кошти на його сплату; повернення з МАС при БелТПП поданої позовної заяви.

позиція відповідача

Відповідач стверджував, що сторони погодили МАС при БелТПП як компетентного органу для вирішення спорів, що виникають з договору. Позивач не втратив можливість для звернення до арбітражу, оскільки МАС при БелТПП - постійно діючий суд на території Республіки Білорусь, які не припинив свого існування.

Таким чином, об'єктивні перешкоди для звернення позивача до МАС при БелТПП були відсутні.

Висновки суду першої інстанції

Суд першої інстанції визнав доводи відповідача обгрунтованими і на підставі абзацу третього ст. 151 ГПК залишив позовну заяву без розгляду.

Суд вказав, що обставини, на які посилався позивач, що не були непереборними, оскільки:

1. вартість належного йому майна у багато разів перевищувала суму для сплати арбітражного збору;
2. позивач мав право звернутися з позовом на меншу суму;
3. керуючий не використав усіх можливостей по залученню коштів кредиторів.

Таким чином, мали місце всі умови, при яких суд відповідно до абзацу третього ст. 151 ГПК зобов'язаний був залишити позовну заяву без розгляду.

Висновки судів вищих інстанцій

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати судову ухвалу і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. В обґрунтування позивач вказав, що стосовно нього відкрито конкурсне виробництво, комітет кредиторів відмовив у виділенні коштів на сплату арбітражного збору, в зв'язку з чим їм втрачена можливість для звернення до МАС при БелТПП.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Згідно подп. 1.22 п. 1 ст. 257 Податкового кодексу Республіки Білорусь комерційні організації звільняються від державного мита за подачу позовів, заяв і скарг до судів в процесі провадження у справі про їхню економічну неспроможність (банкрутство). Якщо потрібно звернутися до МАС при БелТПП потрібно внести передоплату арбітражного збору.

Таким чином, співвідношення положень про умови звернення до МАС при БелТПП з нормами законодавства про встановлення пільг по сплаті державного мита при зверненні в економічний суд прямо свідчить про те, що позивач, який перебуває в конкурсному виробництві, втратив можливість звернутися в арбітражний суд в зв'язку з необхідністю внести передоплату арбітражного збору.

Перебування позивача в стадії конкурсного виробництва при наявності преференцій з боку держави зумовлює розгляд спору в економічному суді.

Суд касаційної інстанції залишив рішення суду апеляційної інстанції без зміни.

Підстави для розгляду спору судом

Законодавство Республіки Білорусь виходить з того, що державний суд, в який надійшов позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, залишає позов без розгляду, якщо будь-яка зі сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору.

Державний суд відмовить у задоволенні цього прохання, якщо прийде до висновку, що арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або його неможливо виконати.

Дані правила закріплені в п. 3 ст. II Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року і імплементовані в ст. 13 Закону Республіки Білорусь від 9 липня 1999 року № 279-З «Про міжнародному арбітражному (третейському) суді».

Кілька інше формулювання містить абзац третій ст. 151 ГПК, згідно з яким суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо після прийняття його до виробництва встановить, що є угода сторін про передачу спору на розгляд міжнародного арбітражного (третейського) суду і можливість звернення до нього не втрачено, а також якщо відповідач, що заперечує проти розгляду справи в суді, який розглядає економічні відносини, не пізніше свого першого заяви по суті спору заявить відповідне клопотання.

В силу частини другої п. 14 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 31. жовтня 2011 № 21 «Про деякі питання розгляду господарськими судами Республіки Білорусь справ за участю іноземних осіб» суду слід оцінити дійсність арбітражної угоди, зокрема перевірити:

• дотримання письмової форми арбітражного (третейського) угоди;
• наявність підтвердження правоздатності та дієздатності сторін;
• добровільність волевиявлення;
• не втратило чи арбітражна угода силу (чи не був спір у цій справі вже розглянуто судом);
• чи може воно бути виконано (чи достатньо чітко визначений арбітражний, третейський орган); чи стосується предмет спору до компетенції міжнародного арбітражного (третейського) суду.

Суд має підстави розглянути спір по суті, тільки якщо встановить, що арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або нездійсненно, а також якщо спір не може бути предметом арбітражного розгляду.

В аналізованому справі суди не дали оцінку жодному з вищевказаних обставин, але виходячи з висновків порахували арбітражне застереження нездійсненною.

Такий підхід також свідчить про те, що судова практика йде по шляху обмеження арбітрабельності спорів за участю осіб, які перебувають у процедурі банкрутства.

арбітрабельність спору

За загальним правилом в силу частини другої ст. 4 Закону Республіки Білорусь від 9 липня 1999 року № 279-З «Про міжнародному арбітражному (третейському) суді») в арбітраж можуть передаватися будь-які цивільно-правові спори, що виникають з зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, а також інші спори економічного характеру, якщо це не забороняє законодавство.

Відповідно до частини другої ст. 23 Закону Республіки Білорусь від 13 липня 2012 № 415-З «Про економічну неспроможність (банкрутство)» справи про економічну неспроможність (банкрутство) не можуть бути передані в третейський суд. Разом з тим законодавство не обмежує можливість передачі цивільно-правових спорів за участю осіб, щодо яких ініціювалася процедура банкрутства.

Отже, прямі передумови для визнання даної категорії спорів неарбітрабельной відсутні.

У практиці більшості провідних арбітражних центрів суперечки, подібні аналізованого, визнаються арбітрабельності (Англія, Австрія, Швейцарія, Німеччина).

Цікавий підхід державних судів Сінгапуру, які розділили спори за участю осіб, які перебувають у банкрутстві, на дві категорії:

• що виникли після початку процедури банкрутства і безпосередньо через банкрутство;
• випливають з обов'язків особи, що виникли до банкрутства.

Перша категорія суперечок повинна розглядатися в державному суді навіть при наявності арбітражної угоди, друга визнається арбітрабельності.

Нездійсненності арбітражної угоди

Хоча п. 3 ст. II Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року не відповідає на питання, що слід розуміти під нездійсненним арбітражної угоди, практика виробила механізми, в силу яких під цей критерій підпадають окремі дефекти арбітражного угоди.

Зокрема, під нездійсненним розуміється неясна формулювання арбітражної угоди, що не дозволяє здійснити його на практиці. Нездійсненні арбітражні застереження часто називають патологічнимі, оскільки вони містять дефекти, які перешкоджають розгляду справи в арбітражі.

Даний похід простежується і в постанові Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 31 жовтня 2011 № 21 «Про деякі питання розгляду господарськими судами Республіки Білорусь справ за участю іноземних осіб», яке в частині другій п. 14 під здійсненно арбітражної угоди розуміє досить чітке визначення в ньому арбітражного або третейського органу.

Приклади нездійсненних арбітражних застережень - застереження, що містять невірне найменування арбітражного інституту, що припинив існування арбітражний інститут, нездійсненні вимоги до кваліфікації арбітрів і т.д.

З вищевикладеного випливає, що знаходження особи в процедурі банкрутства, відсутність коштів на арбітраж або преференції з боку держави по сплаті державного мита не свідчать про нездійсненності арбітражного угоди. Відповідно в наведеному прикладі у суду були відсутні правові підстави для розгляду спору по суті.

У світовій практиці державні суди не перешкоджають арбитражам виносити рішення про характер арбітражної угоди, залишаючи за собою право перевірити його ще раз на етапі визнання і приведення у виконання арбітражного рішення.

На етапі ж прийняття позовної заяви державні суди всі сумніви щодо арбітражного угоди, як правило, тлумачать на користь його можливості виконання.

Разом з тим в деяких державах існують певні умови, при наявності яких арбітражне застереження при банкрутстві визнається виконані. Зокрема, в Англії передбачається процедура схвалення арбітражного застереження керуючим з питань банкрутства. У Німеччині у особи, яка перебуває в банкрутство, повинні бути кошти на арбітраж.

Ймовірно, суди Республіки Білорусь в якості подібної умови також розглядають наявність необхідних грошових коштів. Можливо, результат аналізованого нами справи був би іншим, якби комітет кредиторів погодився виділити кошти на арбітраж.

висновки

Наведений у статті приклад демонструє прагнення державних судів обмежити арбітрабельність спорів за участю осіб, щодо яких ініціюється банкрутство, а також поставити під сумнів можливість втілення арбітражної угоди, раніше укладеного такими особами.

Таким чином, при укладенні арбітражної угоди з місцем розгляду спору в Республіці Білорусь сторонам слід враховувати ризик можливого визнання його нездійсненним в разі знаходження позивача в процедурі банкрутства.

© АБ "ВМП Власова, Міхель і Партнери"

Матеріал підготовлений помічником адвоката Оксаною Гаврилової, LL.M спеціально для журналу "Промислово-торгове право" (№9, 2015 г.).